Психологічна служба

Туманова Юлія Валеріївна

Освіта вища.

Педагогічний стаж - 15 років

Спеціаліст другої кваліфікаційної категорії.

"Дитинство – не підготовка до майбутнього життя,

а життя теперішнє, яскраве самобутнє.

І від того, як минуло дитинство, великою мірою залежить,

якою людиною стане сьогоднішній малюк."

В. Сухомлинський

Психологічна служба ДНЗ керується:

§  Конституцією України

§  Законом України «Про освіту»

§  Положенням про психологічну службу в системі освіти України

§  Нормативними документами МОН України

§  Декларацією прав людини

§  Конвенцією ООН про права дитини

§  Чинним законодавством України

§  Етичним кодексом психолога

Раннє втручання і методика "Червоний прапорець" за посиланнями:

1. https://drive.google.com/file/d/1xvA_42x0B-twR6p0Qr87gw1Vyan7WlH9/view?usp=sharing

2. https://drive.google.com/file/d/1x5wej5lz_NnFyrqsu1icxYFnSv81Wapd/view?usp=sharing

Як підготувати дитину до вступу в ДНЗ

Криза трьох років: « Я сам!»

    Ваша ще зовсім недавно ласкава і слухняна дитина раптом стає впертою, істеричною, перекірливою, одним словом, на думку батьків, некерованою. Отже, Ви на порозі кризи!

    Криза трирічного віку - це період «відділення» дитини від дорослого. Можна навіть назвати цей період часом становлення особистості дитини. В цей період дитина намагається зробити все сама. Це, безумовно, важкий час для батьків, бо у цей період дитина може стати начебто некерованою, дуже примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Але від того, як батьки поведуть себе, багато в чому буде залежати, яким виросте їхня дитина: пасивною або активною, наполегливою і незалежною або боязкою і невпевненою у собі.

Криза трьох років може початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших, навпаки, криза починається і завершується непомітно.

Основні симптоми

1. Свавілля - дитина все хоче робити сама, навіть якщо не вміє.

2. Негативізм і норовистість - дитина чинить всупереч не тільки батькам, але часом навіть своїм власним бажанням. Малюк відмовляється виконувати прохання не тому, що йому не хочеться, а тільки тому, що його про це попросили.

3. Протест-бунт - це відповідь на тиск з боку батьків та їх бажання все вирішувати за малюка ("Не кричи!", "Не ламай!", "Сідай за стіл!" і т.п.). Бурхлива енергія дитини має знайти вихід у виді діяльності. А якщо її стримувати, то вона виливається у вигляді емоцій (гніву, істерик).

4. Симптом знецінення - змінюється ставлення дитини до улюблених речей і іграшок (вона може кидати їх, ламати), і до людей (малюк може стукнути або обізвати маму грубими словами).

5. Деспотизм - малюк вчиться керувати навколишнім світом, намагається змусити батьків робити те, що він хоче.

                                                        Як поводитись батькам:                         

1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи часу, щоб самому прийняти рішення.

6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Скажіть малюку, що продовжите з ним розмову лише тоді коли від заспокоїться.      

10 заповідей батьківства

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або – як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не думай, що дитина твоя: вона Божа. Вона особистість.

3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншій, та – третій: це незворотний закон вдячності.

4. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й зійде.

5. Не стався до її проблем зверхньо. Бо тягар життя даний кожному по силах, і будь упевнений: їй її тягар не менший, ніж тобі твій. А може і більше. Тому що у неї ще немає звички.

6. Не принижуй!

7. Не муч себе, якщо не можеш щось зробити для своєї дитини, муч, якщо можеш і не робиш.

8. Пам’ятай – для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб інші робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-яким: неталановитим, невдалим, дорослим. Спілкуючись з ним, радуйся, бо дитина – це свято, яке поки що з тобою.

Формування психологічної готовності дитини до навчання.

{C}{C}{C}

         Часто батьки вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

          Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

·         мотиваційний;

·         інтелектуальний;

·         вольовий;

·         емоційний;

·         особистісний.

         Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

        Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

        Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

·         ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи

·         виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура);

·         відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки);

·         віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочень (солодощі, подарунки);

·         визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

·         обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

·         рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

        Для розвитку цього компоненту потрібно використовувати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

       Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

       Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

        Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина йде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами .

       У роботі з дитиною необхідно вчити її формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

·         Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

          Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками та ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

·         Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

·         Навички спілкування:

          Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

          Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

          Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.

       Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки..

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, на скільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.